Зовні сьогоднішня криза нагадує 2014 рік. Як і сьогодні, тоді в нас був парламент, міністерства, державні органи, ЗСУ, СБУ, МВС тощо, а по факту ми жили в умовах колапсу державного управління. Але тоді ми розуміли, навіщо кращі з нас знаходили дідівські рушниці і вирушали на Схід, а решта намагались їм усіляко допомогти. Бо альтернативою нашій самоорганізації, самопожертві та героїзму тоді був «русский мир».
В умовах тоді ще стабільного світу в нас фактично не було шансів перебрати владу у революційний спосіб. Бо формальна легітимність Турчинова, Ради, Кабміну Яценюка делегітимізувала російську агресію. Почавши війну на два фронти, ми були б приречені на поразку. Зупинивши агресора на сході, ми давали формально легальній владі шанс здобути справжню легітимність – народну довіру та визнання. Проте замість робити справжні реформи, воювати з агресором та випалювати вогнем корупцію поки добровольці тримали фронт, влада вирішила і далі гратись в політтехнології та аматорські експерименти зі стратегічно важливими галузями: від охорони здоров’я до державних фінансів. Результат рівно рік тому виявився очікуваним та справедливим – тотальний вотум народної недовіри.
Проблема в тому, що «електоральна революція» 2019 виявилась такою ж лубочною, як і серіал «Слуга народу». Вже до кінця року стало зрозумілим, що Зеленський – політичний імпотент не тільки без досвіду державного управління, але (що набагато гірше) – також без візії та волі до радикальних перетворень, які назріли й перезріли. «Державна політика» ЗЕ-команди звелась до рефлексій на падіння рейтингу ПреЗЕдента і судомних спроб в будь-який спосіб втримати цей легітимізатор внутрішньої порожнечі правителя-симулякра.
І так могло тривати довгих п’ять років. Імітації замість політики. «Відосиків» замість стратегічних рішень. Турборежиму замість суспільної дискусії з ключових питань розвитку країни. Але трапився глобальний шторм, який буває раз на століття, – і ЗЕрежим потрапив у чорторий, з якого йому вже несила вибратись. Не допоможе ані МВФ, ані Коломойський, ані Єрмак, ані Аваков. Влада потрапила у класичний цугцванг, коли будь-яка її дія (чи бездіяльність) тільки погіршує її становище. Для мене це очевидна істина: ЗЕЛЕНСЬКИЙ ВСЬО. Причому строки безславного завершення ЗЕ-режиму вимірюватимуться місяцями – не роками.
Ті, хто серйозно цікавився історією занепаду Російської імперії та революції 1917-го року, напевно був вражений неймовірною схожістю Зеленського і Керенського. Один з критиків назвав Керенського «героєм з картонним мечем», а Зінаїда Гіппіус порівнювала першого «першу любов революції» та «генія російської свободи» (як називали Керенського журналісти) з сумним блазнем П’єро. Наш блазень не сумний, але його пристрасть до ілюзорного світу кіно та сцени, невміння зрозуміти кардинальну відмінність між жорстким світом політики та геополітики і «м’яким» світом шоу-бізнесу, світом безвідповідального слова і вмінням брати відповідальність за стан справ у країні до болю нагадує людину, якій судилось стати символом короткого межичасу між імперією та совєтами століття тому.
Отже, сьогодні я виходжу з переконання, що Зеленський – це Керенський сучасності. ЗЕ-режим впаде сам і вже скоро. Завалиться набагато легше, аніж Тимчасовий уряд впав 103 роки тому. Його навіть не треба буде підштовхувати збройними заколотами, як це робили більшовики. Бодай тому, що за ним не стоїть інерція століть державності і в нього немає відданих силовиків. Українська державність увійшла в історичну воронку, вирватись з паски якої можна тільки спочатку діставшись дна і відштовхнувшись від нього. І чим швидше ми дістанемось цього дна, тим краще. Бо запас повітря в наших легенях мінімальний. Кожен, хто допомагатиме режиму вистояти, фактично працює на те, аби ми втратили шанс відштовхнутись і сплисти, бо уповільнення падіння означатиме, що коли ми торкнемося дна, в нас у легенях буде вода, а не повітря.
Тому сьогодні замість рятувати приречені лікарні і шити маски, конче потрібно зосередитись на формуванні команди та порядку денного після Зеленського. Коли утвориться вакуум влади, ми – якщо доживемо – матимемо обмежене вікно можливостей, аби перебрати управління країною на себе. Аби врятувати цю землю від хаосу руїни – цієї хронічної хвороби України. Поки Росія, Схід і Захід будуть занурені у власні проблеми, ми матимемо історичну мить для перезавантаження України і наповнення її власним змістом. Після пандемії світ не починатиме історію з чистого аркушу – він писатиме чергові палімпсести. І сьогодні ми ще маємо шанс, аби на цих палімпсестах з’явилися розділи українською.
Моє покоління ще вивчало в школі «Квітневі тези» Ульянова-Леніна. На днях я їх знову перечитав. Можна по-різному ставитись до спадщини лідера більшовиків, його «расстрелять и побольше» в мене особисто викликає огиду, але слід визнати, що революціонер він був геніальний. Що, до речі, визнавав і гетьман Скоропадський у своїх спогадах: «Уж почему это так, я не знаю, это требует особого исследования, но факт тот, что людей нет не только у нас, но и за границей, как в странах Согласия, так, и в Центральных державах. Самый крупный человек, которого выдвинула наша эпоха, это, к нашему ужасу, — Ленин.»
Повернувшись з еміграції у березні, будучи в абсолютній меншості у власній партії, він був єдиним, хто зрозумів, що співпраця з тимчасовим урядом – шлях в політичне небуття. Набагато більш популярні в народі за більшовиків на початок 2017 року есери та меншовики, які спочатку підтримували, а потім і увійшли до складу Тимчасового уряду, зробили політичне харакірі, звільнивши простір для приходу до влади маргінальних на початку революції ленінців.
Більшість ленінських квітневих тез сьогодні мінімум неактуальні, максимум шкідливі для України. Втім ставка на підготовку до заповнення владного вакууму після «временщика » Зеленського – актуальні як ніколи. Жодної підтримки ЗЕ-владі! Чим швидше вона впаде, тим краще для України! Слід негайно почати готувати уряд народної довіри, який зможе підхопити владу і зупинити хаос після ЗЕ!
Будь-які інші стратегії – гра на настання сучасної руїни, яка традиційно завершується поглинанням України русским миром….
