Десять днів тому я написав про початок глобального шторму. Сьогодні його перші хвилі докотяться до України. Його пориви відчує кожен, кому доведеться купувати долари…
Поки українці святкували Міжнародний жіночий день, світові ринки вдруге обвалилися. Wall Street перервала торги через 15 хвилин після відкриття, оскільки усі ключові індекси впали більш як на 7%. До вечора стало зрозуміло, що для американського фондового ринку 9 березня стало найгіршим днем з часів фінансової кризи 2008 року. Dow Jones побив абсолютний рекорд свого одноденного падіння, встановлений 27 лютого цього року, і втратив 2025 пунктів або 7,83%. Велика депресія почалась після падіння Dow Jones на 12-13%…
До цього на світових біржах котирування на нафту обвалились на третину. Відтоді як нафта торгується на міжнародних біржах, це найбільше падіння після 1991 року, яке спричинила війна у Перській затоці. Тоді обвал цін на нафту добив СРСР…
Але не поспішайте радіти, що Росії наразі непереливки. По-перше, непереливки всьому світу. За один день три найбільші західні газо- та нафтовидобувні компанії BP, Royal Dutch Shell, Chevron втратили від 15% до 19% їхньої вартості. Вартість акцій «Газпрому» та «Роснафти» впала практично в тому ж діапазоні. Втім якщо «Роснафта» за державної підтримки витримає ціни $30 за барель, то ціни нижче $50 за барель на доволі тривалу перспективу означають банкрутство усіх трьох західних гігантів. Так що радіти особливо нема чому. До того ж падіння цін на нафту автоматично означає недонадходження до українського бюджету, оскільки він залежить від імпортних мит на вуглеводні та акцизів на продукти переробки нафти.
По-друге, криза торкнулася IT-гігантів: акції Apple за один подешевшали на 7,9%, Microsoft, Facebook та Alphabet – більш як на 6%, Amazon – на 5,3%. Разом ці компанії за один день втратили у вартості 320 (триста двадцять) мільярдів доларів США. Або три ВВП України. Це означає ніщо інше, що багатьох українських програмістів (девелоперів) невдовзі чекає безробіття.
Можна продовжувати, але я не професійний економіст. Тому більше не мучитиму вас біржовими індексами чи курсами акцій провідних компаній. Перейдемо до короновірусу.
Кількість жертв цієї пошесті перевалила за 4 тисячі, а загальна кількість інфікованих – за 110 тисяч. Міністр охорони здоров’я Австралії Greg Hunt на прес-конференції 10-го березня зранку сказав, що такі виклики як короновірус трапляються раз на 50 років. У Північній Італії, де під карантин потрапило 16 млн. мешканців, вже бракує лікарняних ліжок для госпіталізації хворих. П’ять французьких парламентарів захворіли на короновірус. Міністр культури Франції також виявився інфікованим. У штаті Вашингтон вже бракує тестів, аби перевіряти на короновірус усіх, хто контактував з хворими. Голова ВООЗ попередив, що загроза пандемії стала більш ніж реальною.
Знову ж таки можна продовжувати, але чи варто?
Питання в іншому. Чи зможе Україна скористатися перевагами вутлого човника, коли світові авіаносці сідають на мілину? Звичайно, ми не загублений в Гималаях маленький Бутан, а країна з дуже відкритою економікою і доволі мобільним населенням, а тому очевидно, що кількість ще невиявлених випадків короновірусу в Україні в рази перевищує кількість виявлених. З поверненням додому заробітчан (особливо з Італії) нам навряд чи уникнути епідемії. Як ми до неї (не)готові чудово описала Sonya Koshkina на прикладі депутата Oleg Voloshin.
Але, з іншого боку, ми бачимо, що і світ виявився неготовим до цієї пошесті. Ринки обвалюються. Паніка охоплює вельми благополучні країни. Навіть ефективні і добре профінансовані системи охорони здоров’я не в силах локалізувати розповсюдження вірусу. Ані уряди, ані ринки наразі не сформулювали ефективну відповідь на поки що найбільший глобальний виклик ХХІ століття.
Якщо з кризою не справляються європейські уряди, і – схоже – американський, то сподіватись, що українська влада дасть адекватну відповідь на торнадо, що наближається, як мінімум наївно. Але в нас є велика перевага перед Заходом – пам’ять Майдану та перших років війни. Коли ми перемагали не завдяки, а всупереч неефективності, а іноді й відвертій ворожості власної держави.
Час пригадати ці уроки, які чудово сформулював Тімоті Снайдер у своїй останній книжці «Майдан приніс чотири нові форми політики: громадянське суспільство, економіка дарування, добровільна держава добробуту, товариство Майдану». Шість років тому доля дала нам шанс зазирнути в майбутнє і підготуватись до нього. Коли світове торнадо накриє Україну, нам знову потрібно буде згадати ці навички, які відсутні (чи радше давно забуті) на Заході. Опора на неформальні горизонтальні мережі, спільне використання власності, солідарність.
Україна як держава найменше готова до глобального шторму. Але ми – після шести років революції та війни (принаймні ті, для кого це їхня революція та їхня війна) готові до шторму набагато краще за Захід. Для нашого вутлого човника це шанс. Шанс і виклик. Бо великі судна шторм викидає на мілину. Вутлий човник він або знищить, або на його хвилях ми зробимо квантовий ривок у майбутнє.
Якщо, звичайно, сподіватимемось на себе, а не на месію-Голобородька.
