Зазначена ініціатива влади як шлях боротьби з олігархами (першим був – введення персональних санкцій через рішення РНБО), вочевидь, є пропозицією та спробою винести це актуальне питання, як то кажуть, на порядок денний у якості прецеденту. Можна передбачити зараз фарисейську активність окремих «правозахисників» та журналістів, які говоритимуть про права і стандарти та вимоги статті 25 Конституції України.
Стаття 25 Основного Закону дійсно установлює, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства. Однак у чинному законодавстві відсутнє визначення самого терміна «позбавлення громадянства». Профільний Закон України лише дублює цю конституційну норму у статті 2, і водночас у статтях 17 та 19 визначає підстави для припинення громадянства України, у тому числі і через його втрату. Якщо в межах одного законодавчого акта вживаються різні терміни, то можна припустити, що вони мають і різне змістовне наповнення. Так, поняття «втрата» зазвичай у законодавстві передбачає причинно-наслідковий зв’язок між діями особи або подією і втратою того чи іншого права, у той час коли поняття «позбавлення» змістовно ближче до вираження волі суб’єкта, який ухвалює те чи інше рішення.
Такі припущення знаходять своє підтвердження у статті 4 Конституції України, яка передбачає, що підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Відтак і Основний Закон розмежовує поняття «позбавлення» і «припинення» громадянства та прямо дозволяє визначити підстави для припинення громадянства Законом України. Принаймні Закон уже містить низку підстав для припинення громадянства, серед них і через його втрату, і на сьогодні рішення Конституційного Суду України про неконституційність таких норм відсутнє.
Щодо процедури реалізації позбавлення (втрати) громадянства України як спеціального виду покарання, то, як і інші питання, пов’язані з громадянством, вона реалізується виключно через Комісію при Президентові України з питань громадянства, відповідно до Указу Президента України «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України».
І на завершення. У таких питаннях доречно зважати на міжнародні стандарти та норми. Чи не найжорсткіший підхід демонструє Держава Ізраїль, яка постійно бориться з сусідом-терористом, що для нас є найбільш актуальним. Так, стаття 11 Ізраїльського закону про громадянство встановлює три обставини, за яких громадянство може бути скасовано: якщо особа потрапила до держави, яка вважається ворогом Ізраїлю, або отримала громадянство ворожої держави; якщо особа скоїла вчинок, який вважається порушенням лояльності до країни; якщо громадянство особи було надано їй на підставі неправдивих відомостей. В останньому випадку скасування може також стосуватися громадянства дітей цієї особи.
Вказаний досвід Ізраїлю точно мають знати і Коломойський, і Рабінович, і Корбан як громадяни цієї країни.
Для України як європейської країни важливим є досвід країн ЄС з реформування органів державної влади й суспільства. Законодавство таких країн, як Бельгія, Болгарія, Кіпр, Данія, Естонія, Франції, Ірландія, Литва, Мальта, Молдова, Румунія, Словенія, Швейцарія та Велика Британія, містить положення про можливість втрати громадянства через поведінку.
Власне і Європейська конвенція про громадянство передбачає можливість примусового припинення громадянства у випадку, коли поведінка особи становить серйозну загрозу для життєвих інтересів держави-сторони.
Отже, практика позбавлення державних зрадників громадянства України відповідає і здоровому глузду, і українському законодавству, і стандартам міжнародного права. Особливо, коли мова йде про вказаних осіб, які своєю поведінкою (діяльністю) в умовах повномасштабної війни в Україні завдають шкоди інтересам держави на користь лише власних бізнес-інтересів.
